Четвер, 26.04.2018, 14:10
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [14]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 27
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Любов Краснова, директор ГНТН м.Кіровограда
Головна » Статті » Мої статті

Історичні персоналії Другої світової війни
Історичні персоналії Другої світової війни

Кирпоно́с Миха́йло Петро́вич (30 грудня 1891 (12 січня 1892) c. Веркіївка Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — † 20 вересня 1941року) — радянський воєначальник, генерал-полковник (з 22 лютого 1941 року), Герой Радянського Союзу, командувач Південно-Західним фронтом СРСР із червня по вересень 1941 року. Один з 4 командувачів радянськими фронтами (Ватутін, Петров М. П.,Черняховський) загиблих у роки війни на фронті.

Друга світова війна

З 22 лютого 1941 року Кирпонос призначений командувачем Київським Особливим військовим округом. За оцінками начштабу Максима Пуркаєва і члена військової ради Михайла Бурмистенко, був невтомним, вникав у всі деталі керування військами, і відчував, що війна насувається. Він не засиджувався у штабі, постійно бував у військах, на заводах, де виробляли зброю на випадок війни.
З моменту перетворення округу в Південно-західний фронт і початком німецько-радянської війни, генерал-полковник М. П. Кирпонос — командувач Південно-Західним фронтом. Як воєначальника його високо цінували в Наркоматі оборони. «С Михаилом Петровичем Кирпоносом мне не довелось работать вместе, но по отзывам сослуживцев это был опытный общевойсковой командир», — відмітив маршал Радянського Союзу Георгій Жуков. Свою доблесть Кирпонос проявив ще під час громадянської війни, коли командував другим Богунським полком, який успішно протистояв білогвардійцям під Житомиром, Бердичевом, звільняв Київ. Реввоєнрада республіки нагородила його особистою зброєю — маузером із заводським номером 53505. А за успішне форсування його 70-ю стрілецькою дивізією Виборзької протоки у нічний час льодом і захоплення прибережних укріплень, що порушило важливі ворожі комунікації і прискорило закінчення Фінської кампанії 1939–1940 рр., Кирпонос був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Історія військового мистецтва до цього знала тільки два таких випадки. Перший — коли війська Петра Першого подолали маршем по льоду Виборзьку затоку і штурмом взяли однойменне місто, другий — коли військаБагратіона перейшли льодом затоку з моря і захопили Аландські острови.

Війська фронту вели важкі оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. В умовах глибоких обходів і обхватів танковими і механізованими угрупуваннями супротивника війська Південно-Західного фронту, розчленовані на загони і групи, здійснювали маневр, виходячи з-під ударів на проміжні і тилові оборонні рубежі, вели напружені бої. Багато хто з них пробився через ворожі заслони, але десятки тисяч бійців і командирів загинули або потрапили в полон.

Проте, незважаючи на значний оперативний успіх німців під Уманню, фронт зберіг боєздатність і продовжив з боями відступати, зупинившись на рубежі Дніпра. В ході Київської операції, всупереч тому що Кирпонос, Василевський, Шапошников і Будьонний наполягали на негайному відведенні військ з Києва, дозвіл на відступ з оперативного мішка навколо Києва Ставкою дано не було; фронт не мав на той час резервів і не міг зупинити просування перенаправленою з московського на південний напрям 2-ої танкової групи супротивника. 29 серпня 1941 Командуючий військами Південно-Західного фронту генерал-полковник Михайло Кирпонос видав наказ про евакуацію людських контингентів, цінного майна й устаткування підприємств з території Лівобережної України. [1]

До 14 вересня в оточення потрапили 5, 21, 26 і 37 армії.

20 вересня зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ої армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід відЛохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ої танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці Лохвицького району Полтавської області. До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5-ої армії генерал В. Н. Сотенський разом зі всім своїм штабом. У групі залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів, зокрема, командувач фронтом Кирпонос, члени Військової ради Бурмистенко, Риков, начальник штабу Тупіков, генерали управління фронту Добикін, Данилов, Панюхов, командувач 5-ої армії Потапов, члени Військової ради армії Никішев, Кальченко, начальник штабу армії Писаревський. Транспорт і люди розосереджувалися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки і піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. У рукопашній сутичці брали участь всі — від солдата до командувача фронтом. Кирпоноса спочатку ранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер. Бій продовжувався 5 годин. У непритомному стані був узятий у полон командувач 5-ою армією Потапов. Загинули Тупіков і Писаревський. 25 вересня повідомлення Верховного командування збройних сил Рейху: «Під час прочісування поля бою було знайдено труп полеглого головнокомандувача Південним фронтом генерал-полковника М.Кирпоноса».


5 комментариев:
Категорія: Мої статті | Додав: Володимир (10.12.2013)
Переглядів: 937 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2018